Зв’язок

Цифрові технології дозволяють нам спілкуватися та співпрацювати віддалено. Це надає нам низку переваг, але також і певні ризики.

До теми спілкування належать такі сфери:

• Електронне спілкування – принципи та правила написання електронних листів
• Онлайнспівпраця – інструменти для онлайнспілкування, обміну та співпраці
• Поведінка в Інтернеті – основні правила безпечної поведінки в Інтернеті
• Інформаційні системи – приклади широко використовуваних інформаційних систем, їх основні принципи
• Цифрова ідентичність – ідентичність користувача в онлайнсвіті
• Особисті дані – інформація про особу та її захист

Електронна пошта – це спосіб електронного спілкування зазвичай через Інтернет. Отримувати та надсилати електронні листи можливо, наприклад, через веб-інтерфейс, комп’ютерні або мобільні програми.

Конкретне повідомлення (e-mail) надсилається на адресу електронної пошти одержувача (або одержувачів). Адреса електронної пошти складається з локальної частини, равлика (@, англ. “at”) і домена або доменного імені (як-от, [email protected]).

Під час написання електронного листа важливо правильно написати тему: вона має бути короткою, чіткою та лаконічною.

Електронна пошта (як і лист) починається з привітання. Особливо в офіційних електронних листах доцільно використовувати привітання «Шановний пане (…)» або «Шановна пані (…)». Звертаємося у привітанні у кличному відмінку, додаємо прізвище або посаду. Після привітання залишаємо порожній рядок.

Після привітання йде власне текст повідомлення. Воно має бути написано літературним чи діловим стилем з дотриманням правил орфографії та граматики.

У кінці електронного листа є підпис, який зазвичай пишеться за формулою: «З повагою» та ім’я відправника з нового рядка. Не дуже доречно писати, наприклад, «До побачення», тому що ми не зустрічаємося з одержувачем електронного листа особисто. Звичайні програми чи сайти для електронної пошти дозволяють автоматично додавати завершення повідомлення (підпис).

До електронного листа можливо додати вкладенні файли. Вкладення підходять для великих файлів розміром не більше декількох МБ (наприклад, документів, окремих фотографій тощо).

При надсиланні електронного листа можна розмістити одержувача в копії (Cc) – контакт у копії не є основним одержувачем інформації, але ми повідомляємо йому про електронний лист.

Під час спілкування електронною поштою ви можете натрапити, наприклад, на спам (небажану пошту) або фішинг (шахрайські електронні листи, які намагаються отримати особисті дані користувачів).

Онлайн-співпраця може включати: спілкування, обмін документами або даними чи використання певних програм.

Під час спільного використання документів учасникам можна призначити певний рівень прав. Право на редагування дозволяє редагувати зміст документа, право на коментування дозволяє додавати тільки коментарі. Право на читання надає можливість лише перегляду документа.

Пряма співпраця з документами (як-от, у Google Workspace, Microsoft Office) є ефективнішою, ніж надсилання цих документів один одному як вкладення електронної пошти. Під час співпраці вони постійно зберігаються з можливістю перегляду/відновлення історії. Користувачі бачать, у якій частині документа хто та що редагує. Використання під час редагування має також режим модифікації, де запропоновані зміни можна порівняти з оригінальною версією та схвалити/відхилити.

Для швидкої передачі інформації використовуються чат-програми, довші та більш офіційні повідомлення тим не менш люди відправляють через електронну пошту або завдяки (відео)дзвінкам (як-от, через програми Google Meet, Microsoft Teams, Webex тощо). Ці дзвінки також можуть бути груповими і можуть надавати, наприклад, спільний доступ до екрана учасників.

Для синхронізації та обміну файлами використовуються такі служби/програми, як Google Drive (Disk), OneDrive, Dropbox, iCloud тощо.

Відносно широкі можливості онлайн-співробітництва та спілкування люди також використовують працюючи вдома.

Користуючись Інтернетом, бажано думати про свою безпеку. В Інтернеті можна зустрітися з найрізноманітнішими негативними явищами. Краще запобігати їм, уникати їх, у разі виникнення, знати, як діяти у разі виникнення та не боятися спілкуватися про це (особливо між дітьми та батьками).

Кібербулінг (кіберзалякування) — це довготривала шкода іншим людям через Інтернет. Це агресія, яка включає переважно психологічне гноблення. Агресор (нападник) має перевагу над жертвою, яку зазвичай шантажують, висміюють або погрожують їй. Ситуацію можна виправити, наприклад, заблокувавши агресора і не продовжуючи спілкування. Часто поліції доречно боротися з кіберзалякуванням.

Загалом, гарною ідеєю є контроль над тим, якою особистою інформацією ми ділимося онлайн (наприклад, встановити певну доступність інформації в соціальних мережах).

Неприємним явищем є кіберсталкінг, коли відбувається переслідування користувача та повторні спроби контакту, в яких він незацікавлений.

Термін секстинг стосується спілкування з інтимних питань, яке включає, наприклад, надсилання фотографій оголеного тіла (так звані нюдси) або відео. Обмін такими матеріалами особами віком до 18 років є поза законом та надає легку можливість ними зловживати (наприклад, зловмисник погрожує розіслати фотографії, якщо потерпілий не виконує його вимог).

Під поняттям кібергрумінг розуміється спроба встановити довіренні стосунки з жертвою (особливо дитиною). Зловмисник намагається схилити жертву до особистої зустрічі, що може закінчитися обманом чи насильством.

Людина може легко стати залежною від Інтернету (або контенту, який вона пропонує), тобто того, що часто називають «віртуальні наркотики». Така залежність називається нетолізмом.

Безпекою в Інтернеті займається, наприклад, проєкт Лабораторії Цифрової Безпеки.

Інформаційні системи – це комп’ютерні програми, що використовуються для планування, прийняття рішень та управління. Різні користувачі зазвичай мають різний доступ до даних, що містяться в інформаційній системі. Інформаційні системи використовуються для своєї повсякденної діяльності як компаніями, так і державними органами (наприклад, школами, залізничною адміністрацією, поліцією, міністерствами тощо).

Доступ до інформаційних систем

Користувачі інформаційних систем зазвичай мають власні унікальні дані для входу. Доступ до інформаційної системи зазвичай надається за допомогою спеціалізованого застосунку або веб-інтерфейсу. Для користувачів, які користуються послугами певної організації (наприклад, школярів, читачів бібліотек), часто також доступний мобільний застосунок.

Ефективність проти безпеки

Управління організаціями за допомогою інформаційних систем може бути дуже ефективним, особливо порівняно з минулим, коли інформація передавалася практично лише у письмовому/друкованому вигляді на папері або телефоном/усно.

Під час проектування інформаційних систем необхідно звертати увагу на безпеку, наприклад, захист від кібератак, відповідне налаштування прав користувачів або резервне копіювання даних. Атака або збій інформаційної системи може мати далекосяжні наслідки для функціонування установи, яка її використовує.

Тому багато чутливих інформаційних систем (наприклад, у лікарнях) працюють окремо у власних мережах і не можуть бути (повністю) доступні з Інтернету.

Інші вимоги

Інформаційні системи слід розробляти для належної організації даних, необхідних установі для її діяльності. Вони також повинні бути адаптивними до змінних вимог або мати можливість легко виправляти помилки в них. Зручність використання та зрозумілість також є важливими для інтерфейсів або мобільних додатків.

Зберігання даних

Дані в інформаційних системах часто є частиною баз даних. Вони можуть зберігатися фізично в організації або на віддалених серверах. Дані, що містять персональні дані громадян ЄС, повинні зберігатися в межах ЄС відповідно до Загального регламенту про захист даних (GDPR).

Приклади інформаційних систем

У наш час важко уникнути того, щоб на додаток до реальної особистості мати також і цифрову ідентичність. Цифрова ідентичність являє собою ідентичність користувача в онлайн-світі, тобто стислий виклад інформації про цю особу. У створенні цифрової ідентичності бере участь сам користувач, а також інші люди або веб-сайти/програми.

Якщо користувач свідомо додає інформацію про себе в Інтернет, він утворює цифрову ідентичність активно (наприклад, додаючи публікацію в соціальну мережу). Навпаки, пасивно людина може брати участь у своїй цифровій ідентичності, просто відвідавши сторінку, натиснувши рекламу або поділившись місцем розташування свого пристрою. У такому випадку користувач залишає пасивний цифровий слід.

Втручання в цифрову ідентичність іншої особи (наприклад, видавання себе за іншу особу або поширення інформації про іншу особу) часто є неетичним або навіть суперечить закону. Зокрема, персональні дані людини не можуть оброблятися без її згоди.

Для збору інформації про користувачів веб-сайту та їхню діяльність можна використовувати файли cookies. Файли cookie та, можливо, інші методи відстеження користувачів є, наприклад, основою для відображення персоналізованої реклами (наприклад, користувач шукає огляд навушників, а потім сайт пропонує йому рекламу навушників). Вони також послуговуються алгоритмами вибору відображуваного/рекомендованого контенту в соціальних мережах, як правило, таким чином, щоб користувач проводив тут якомога більше часу.

Щоб однозначно підтвердити цифрову ідентичність користувача (наприклад, під час підписання документів) можна скористатися електронним підписом. Цифровий обліковий запис/автентифікація також використовується для доступу до онлайн-сервісів держави (наприклад, до скриньки даних). Для цього також часто можна використовувати банківську ідентичність, яка пов’язана з банківським рахунком. У майбутньому спілкування між державою та громадянами могло б фактично відбуватися в електронному вигляді.

Людина лише певною мірою може впливати на свою цифрову ідентичність. Але все ж варто думати, яка інформація про користувача потрапляє в Інтернет. Цифрова ідентичність часто впливає на уявлення про людину (наприклад, у ситуації, коли рекрутер шукає інформацію про кандидата, який претендує на роботу).

Незважаючи на те, що практично будь-яка діяльність в Інтернеті залишає певний відбиток, часто тут можна легко діяти анонімно. Іноді анонімність може призвести до поширення брехні та інших небажаних дій.

Персональні дані – це будь-яка інформація про конкретну людину. Може використовуватися для встановлення її особи. Ці дані можуть стосуватися як самої людини (наприклад, вік), так і її зв’язку з оточенням (наприклад, адреса проживання). Персональні дані можуть зберігатися як фізично (наприклад, надруковані на картці), так і в цифровому вигляді (наприклад, у базі даних певної компанії чи штату).

У межах ЄС обробка персональних даних регулюється Загальним регламентом захисту даних (GDPR). Якщо хтось хоче обробляти персональні дані іншої особи, йому потрібна її вільно надана згода. Її можна відкликати у будь-який момент. Згода стосується лише дуже конкретного використання персональних даних (наприклад, ми погоджуємося, що наша електронна пошта буде опублікована у списку підприємців, що не дає нікому права надсилати нам небажані комерційні повідомлення).

Навіть державні установи чи органи влади повинні поважати захист персональних даних. Проте в деяких випадках вони можуть обробляти персональні дані проти волі особи (наприклад, у рамах кримінального розслідування).

Інформація про те, як оброблятимуться наші персональні дані, зазвичай включається в умови надання послуг, які ми підписуємо. Ці умови доцільно враховувати. Той факт, що багато послуг є безкоштовними, часто «окупається» для компанії отриманням прибутку від наших особистих даних. На основі персональних даних, наприклад, нам можуть запропонувати рекламу, за яку платить інша компанія. Персональні дані також можуть бути використані для налаштування контенту (особливо в соціальних мережах), у результаті чого користувач витрачає більше часу на дані сервіси. Загалом, вони також можуть служити для передбачення поведінки користувачів (наприклад, у зв’язку з покупками в електронних магазинах).

Особисті дані можуть бути використані неналежним чином, наприклад, коли хтось видає себе за іншу особу, погрожує надіслати чиїсь особисті дані тощо. Ось чому ми завжди повинні ретельно думати про те, де ми публікуємо наші особисті дані або кому ми їх передаємо. Певні дані за своєю природою ніколи не повинні розголошуватися (наприклад, паролі, дані доступу до інтернет-банкінгу).

За персональні дані дітей несуть відповідальність батьки (законні представники). До цього належить, наприклад, публічне розміщення фотографій маленьких дітей у соціальних мережах. Це може призвести до проблем (наприклад, кібербулінгу). В Україні особа може дати згоду на обробку своїх персональних даних з 18 років.

Ми повинні дбати не лише про захист своїх особистих даних, а й персональних даних інших людей. При знаходженні студентського квитка, наприклад, і розміщенні оголошення у групі знахідок у соціальній мережі вкрай доречно приховати персональні дані на документі.