Типографіка

Типографіка – це набір правил та закономірностей про шрифт та його використання в різних медіа. Друкарські правила забезпечують ясність і зрозумілість повідомлення, наразі вони в основному використовуються в цифровому наборі та створенні цифрових документів узагалі.

Основою редагування документів є правильне використання типів шрифтів, як-от, розрізнення шрифтів із засічками та без засічок, непропорційних шрифтів, жирного шрифту, курсиву.

Належне редагування документів також включає правильне використання пунктуації та спеціальних символів, наприклад, правильне написання пробілів, лапок, дужок і тире.

Для розширеного редагування документів вам потрібно знати типографічні терміни, такі як базова лінія, інтерліньяж, висячий рядок.

Основні типи шрифтів:

• із засічками (serif) – має поперечні штрихи, більше підходить для довгих текстів;
• без засічок (sans-serif) – підходить для коротких текстів, заголовків і зображень;
• декоративні – для використання в особливих ситуаціях.

Набір символів певного стилю, особливо в цифровій формі, називається шрифтом.

Шрифт може мати різну ширину окремих символів – у цьому випадку це пропорційний шрифт. Навпаки, так звані непропорційні шрифти мають символи однакової ширини, вони в основному використовуються під час написання комп’ютерного коду.

Для маркування звичайно використовуються різні гарнітури символів. До них належать:

• жирний – для підкреслення, візуально виділяється з навколишнього тексту.
• курсив (italika) – нахилений шрифт, його малюнок спрямований убік, використовується для більш тонкого виділення або, наприклад, позначення понять.
• капітелі – мають форму великих літер, але невеликого розміру.

Виділення підкресленням зазвичай не використовується в текстах, оскільки воно закреслює нижні штрихи літер. Однак у такий спосіб прийнято позначати інтернет-посилання.

ВЕЛИКІ ЛІТЕРИ (великі букви, заголовні літери) слід використовувати дуже помірно, зазвичай для зображення наголосу, крику чи гучної мови.

Знаки пунктуації використовуються для розбиття тексту, наприклад: крапки, коми, крапки з комою, знаки оклику, знаки питання та двокрапки. Знаки пунктуації мають зовсім інше значення, ніж діакритичні знаки. Діакритичні знаки ставляться безпосередньо біля букв і змінюють їх значення (наприклад, у чеській мові це часто зустрічається в літер із гачками та рисками).

Написання пропусків

• Між крапкою (.), комою (,), знаком оклику (!), знаком питання (?), двокрапкою (:) або крапкою з комою (;) та наступним словом ставиться пропуск. Але перед цими знаками він не ставиться: Тетяно, допоможи.
• Без пропуску пишеться кома в десяткових числах (3,14) або крапка/двокрапка у позначенні часу (20.00 годин).
• Пропуск пишеться перед лівими та після правих дужок: приклад (ілюстративний) щодо написання дужок.
• Між словами завжди пишеться лише один пропуск.
• Пропуск може змінити значення повідомлення, як-от, 20 км означає «двадцять кілометрів» (числівник та іменник). Числівники, після яких є прикметник, пишуться без пропуску, наприклад, 18-річний = вісімнадцятирічний, 20км = двадцятикілометровий.
• Суцільним (нерозривним) пропуском, наприклад, з’єднують прийменник і наступне слово (щоб прийменник не залишався в кінці рядка).
• Пропуск можна використовувати для розділення тисяч під час запису чисел (42 000 лотів), навпаки, він ніколи не використовується під час написання року (рік 2023).

Спеціальні символи

• Українські лапки виглядають так: «пташенята», чи так: “деревця”. В англійському тексті так: “Walter”. Це спеціальні символи, тому їх не можна писати двома комами „.
• Символ дефіса (-) зазвичай присутній на клавіатурі, він використовується для написання слів (як-от, пурпурно-білий, Дніпро-ріка), зазвичай дефіс пишеться без пропусків.
• Тире (коротке, en: –, довге, em: —) є розділовим знаком, у цьому випадку символ має бути оточений пропусками з обох боків (Тигр – це хижак!). Іноді тире вживається без пропусків, коли вказується діапазон (10–12 °C). Тире можна вставляти в текст як спеціальний символ. Звичайні текстові процесори зазвичай перетворюють дефіс, оточений пропусками, або пару дефісів у тире під час уведення.
• Індекси використовуються в науковому позначенні. Верхній індекс: \mathrm{m^3}, нижній індекс: \mathrm{H_2O}.
• До інших часто використовуваних спеціальних символів належать, як-от: & (амперсанд, англійське and), × або ∙ (знак множення, не плутайте перший варіант із літерою x ), / (скісна риска), ° (знак градуса) або ⟶ (стрілка).

Шрифт – це набір символів (гліфів). Певний варіант написання шрифту називається вирізом (як-от, жирний, курсив = italika), група вирізів утворює сімейство шрифтів. Набір символів єдиного стилю, особливо у зв’язку з цифровими технологіями, називається шрифтом. Так звані змінні шрифти наразі пропонують можливість плавного налаштування варіантів написання (наприклад, товщини, ширини символів тощо).

Так, із шрифтом пов’язані такі терміни:

• МАЮСКУЛ – велика літера
• мінускул – мала літера
• капітель – велика літера розміром з малу
• лігатура – штрих, який з’єднує сусідні літери, наприклад, “fi”, “fl”
• індекс – верхній або нижній; зменшений варіант символу, який використовується, як правило, в науковій нотації

Діакритичний знак (наголос) — це знак у безпосередній близькості від літери, який змінює її значення/вимову. Розділові знаки вставляються між літерами, вони регулюють поділ тексту (як-от, крапка, двокрапка, знак оклику).

Лінії, що утворюють контур шрифту, називаються кегельними площадками. Основна лінія, на якій «сидять» літери, називається базовою лінією. Зазвичай вертикальна відстань між лініями визначається інтервалом.

Текст може бути вирівняний, як правило, ліворуч, по центру, праворуч або блоком (у цьому випадку перше слово розташовується на самому початку рядка і закінчується в самому його кінці). На початку або в кінці сторінки (або колонки) не має бути поодиноких рядків (так звані висячі рядки).

Апрош – це відстань між символами. Кернінг стосується спеціального проштовхування між певними символами (наприклад, у слові BATTLE верхні штрихи двох літер T можна посунути один від одного, щоб підвищити читабельність).