Робота з інформацією

Пошукові системи (як-от, Google, Seznam, Bing) є основним способом пошуку інформації в Інтернеті. Кілька основних порад щодо формулювання запитів для пошукових систем:

• Використовуйте ключові слова, які найкраще описують те, що ви шукаєте.
• Використовуйте лапки, якщо ви шукаєте конкретну фразу або словосполучення. Це повідомляє пошуковій системі, що для вас важливе точне формулювання.
• Намагайтеся бути точним. Чим точніший ваш запит, тим точніші результати поверне пошукова система.

Ми також можемо дивитись щось на сторінках інтернет-магазину. Там ми зазвичай шукаємо або за категорією, або за назвою продукту.

Ми часто використовуємо фільтри під час пошуку. Це дозволяє нам обмежити результати, наприклад, за типом результату (текст, зображення, відео), за періодом часу, за мовою.

Під час пошуку в Інтернеті також важливо розрізняти звичайні результати та оплачену рекламу. Звичайні результати – це результати, які пошукова система повертає на основі ключових слів і алгоритмів. Платна реклама в основному розміщується вище, ніж звичайні результати, і її розміщення залежить від того, скільки компанії готові платити за рекламу.

Дезінформація — це навмисно створена неправдива або оманлива інформація. Їхньою метою може бути, наприклад, вплив на суспільну думку, використання в інформаційній війні чи отримання фінансової вигоди. Дезінформація може бути частиною пропаганди, тобто спроби поширити певну думку. Мізінформація, на відміну від дезінформації, створюється помилково, і за нею не стоїть злий умисел.

Містифікація – це оманливе повідомлення, яке намагається бути бездумно прийнятим та посіяти паніку. Фальшиві новини чи fake news – це неправдиві або оманливі новини, які намагаються виглядати правдивими та серйозними. Дезінформація може бути частиною як містифікацій, так і фейкових новин.

Поширення дезінформації

Наразі дезінформація поширюється переважно через соціальні мережі та Інтернет загалом. Їх охоплення збільшується за рахунок цільової переадресації, наприклад, за допомогою підроблених профілів і ідентифікаторів. Люди, які цілеспрямовано поширюють дезінформацію, є дезінформаторами, їх може фінансово підтримувати партія, чию пропаганду вони поширюють. Дезінформація часто призводить до більшого залучення користувачів (взаємодія з «суперечливою» думкою, примус до коментарів тощо), що потім призводить до збільшення їх охоплення в мережах.

Поширення дезінформації та містифікацій часто порушує закон, тому дезінформатори можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Зміст дезінформації

Дезінформація не завжди є повністю неправдивою інформацією. До неї може відноситися змішування правди з брехнею або приховування частини правди, що призводить до охочішого прийняття таких новин. Дезінформацію можна спробувати видати за достовірну, наприклад, посилаючись на підроблені дослідження або цитуючи самопроголошених «експертів» з певної теми. Автори дезінформації можуть використовувати логічні хиби, наприклад, розмахування прапором (захист позиції апеляцією до патріотизму або національної символіки, наприклад, прапору).

Для дезінформації характерно створення стереотипів та визначення себе проти групи людей (ми проти них). Дезінформація часто пропонує на перший погляд прості рішення складних проблем. Люди часто приймають дезінформацію, тому що хочуть досягти «психологічної безпеки» і почуватися розумнішими («Я знаю те, чого більшість людей не знає»).

Захист

Захистом від дезінформації може бути перевірка інформації з кількох різних джерел (часто різними мовами світу). Інформацію потрібно сприймати та оцінювати в цілому, наприклад, не ґрунтуючись лише на викривлених заголовках новин та уривках, які мають на меті шокувати/привернути увагу до себе (і часто подають надану інформацію у спотвореному вигляді). Ключовими є також загальний огляд інформації та освіта (наприклад, я можу дізнатися, що хлорна кислота є окислювачем і корозійною речовиною → я не буду її пити). На основі актуальних і перевірених аргументів люди повинні бути готові змінити свою думку і, можливо, визнати, що вони не можуть знати всього ідеально.

Логічні хиби намагаються переконати опонента/аудиторію в «правильності» аргументів, навіть якщо наведені аргументи не є логічно обґрунтованими. Логічні помилки також можна назвати аргументаційними фолами або риторичними прийомами.

Логічні помилки можна розділити на кілька основних категорій.

• Звернення до розуму
  • Тут використовуються прийняті розумові підказки та ідеї (наприклад, ті, які полегшують людям обробку інформації).
• Звернення до традиції: річ правильна, бо так робилося завжди. Звернення до натовпу (звернення до народу): річ правильна, тому що з нею погоджуються багато людей.
• Звернення до емоцій
  • До висловлюваного аргументу додається вираження емоцій.
• Апелювання до страху (нагнітання страху): представлення альтернативи, яка лякає.
• Маніпалюційний контент
  • Включає маніпулятивні висновки, які виникають, наприклад, через приховування частини інформації або спричинення плутанини. Це часто призводить до відволікання.
• Фальшива дилема: представлено лише два крайніх конфліктних рішення, інші варіанти замовчуються.
• Помилковий висновок
  • Висновки робляться з недостатньо або неправильно описаних причин.
  • Кореляція призводить до причинно-наслідкового зв’язку: твердження, що одна річ впливає на іншу.
• Помилкова причина
  • Вказує неправильні або неправдиві причини.
  • Поспішне узагальнення: формування висновку на основі невеликої вибірки (наприклад, особистий досвід).
• Напад
  • Відбувається напад на особу опонента, що має на меті послабити його аргументи.
  • Солом’яна людина: створюється спотворена, перебільшена версія аргументації опонента, проти якої аргументується. Ad hominem: пряма (наприклад, словесна) атака на опонента.

Більш вичерпний перелік типів логічних помилок із прикладами можна знайти, наприклад, на сайті Uchoose чи на Вікіпедії.

Метадані — це інформація (дані) про інші дані. Як правило, вони полегшують пошук інформації про ці дані або їх пошук.

Нижче наведено кілька прикладів метаданих, пов’язаних із «матеріальними» речами:

На комп’ютерах метадані можна зберігати у файлі, який вони описують, а також окремо (у базі даних). Метадані файлу зазвичай містять менше даних, ніж фактичний зміст, на який вони посилаються. Деякі метадані можна змінити, наприклад, системним файловим провідником або спеціалізованими програмами.

Метадані про файли у файловій системі містять, наприклад, час створення або модифікації файлу або інформацію про права доступу/володіння. Загалом, файли часто містять інформацію про авторів або програму, яка їх створила тощо.

Приклади метаданих, типових для певних типів змісту, включають: